7 травня 2009 року ГО «ПО «Спільна Мета» взяла участь у роботі круглого столу Європейської комісії проти расизму та нетолерантності (Рада Європи) присвяченому проблемі расизму, ксенофобії та нетерпимості в Україні.
Під час роботи круглого столу представник «Спільної Мети» Марія Семікоз висловила глибоке занепокоєння громадської організації з приводу зростанням рівня ксенофобії та расизму в Україні протягом останніх років, збільшенням кількості насильницьких злочинів на расовому ґрунті та відсутності реальної боротьби з боку правоохоронних органів з цим ганебним явищем.
Так, інформація як міжнародних, так і українських неурядових організацій свідчить про наростання хвилі злочинів на ґрунті етнічної ненависті починаючи з 2006 року. Зокрема, за даними моніторингу Конгресу національних громад України у 2006 році в Україні було зафіксовано 14 нападів на расовому ґрунті та 2 убивства, у 2007 році – 87 нападів і 6 убивств, у 2008 році – 83 напади й 4 убивства.
Безумовно, що центральну роль у боротьбі із найжорстокішими проявами расизму та ксенофобії мають відігравати правоохоронні органи. І багато експертів та представники цих правоохоронних органів говорять про посилення роботи уряду та МВС у цьому напрямку, зокрема, створенні Міжвідомчою робочої групи з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості, інтенсифікацію міжнародного співробітництва МВС у цій сфері, проведення спеціальних тренінгів для співробітників МВС та інші важливі заходи, про які органи влади з гордістю рапортують на своїх сайтах.
У той же час, офіційні данні, які вдалося отримати «Спільній Меті» від Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ, щодо кількості порушених справ та засуджених осіб за статтею 161 Кримінального кодексу України (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності або ставлення до релігії), свідчать про відсутність реальної протидії явищам расизму та нетерпимості в Україні.
Так, за інформацією МВС починаючи з 2004 року зареєстровано лише 22 злочини по ст. 161 ККУ. З них: у 2004 році – 5, 2005 – 3, 2006 – 3, 2007 – 2, 2008 – 3, за 3 місяці 2009 року – 1. При цьому за інформацією вищих судових органів України за останніх 5 років у судах України розглядалося лише 12 справ за цією статтею (в 2004 році -1, 2005 – 4, 2006 – 5, 2007 – 0, 2008 – 2); постановлено вирок лише у 2-х справах; закрито провадження – у 4-х, а засуджено аж… 3 особи.
Співставивши таку інформацію з численними повідомленнями в ЗМІ та даними громадських організацій, стає зрозумілим, що діяльність українських правоохоронних органів щодо протидії із злочинами на ґрунті расизму та нетерпимості, на перевірку виявляється лише імітацією боротьби й приховуванням реальної картини цих злочинів. При цьому головною метою є не викоренення таких злочинів та покарання винних, а, «замилювання очей» громадськості та міжнародним структурам й інституціям.
Вважаємо, що настав час позбутися ілюзій щодо особливої толерантності нашого суспільства та не притаманності йому ксенофобії та расизму. Десятки, а то й сотні свідчень людей, що нещодавно стали жертвами таких злочинів в Україні, демонструють надзвичайну гостроту цієї проблеми в українському суспільстві. Потрібне загальнонаціональне усвідомлення загроз нетерпимості та мобілізація усіх наявних ресурсів суспільства для боротьби як із насильницькими злочинами, так і з проявами дискримінації на етнічно-расовому ґрунті у суспільно-політичному дискурсі, роботі органів державної та місцевої влади, а також на побутовому рівні.
З огляду на це, «Спільна мета» хотіла б застерегти правозахисників, ЗМІ, громадські організації від вимірювання рівня серйозності проблеми расизму в Україні тільки вбитими, або з офіційної статистики. Цінність людського життя є абсолютною. Кожен випадок прояву расизму, ксенофобії та нетерпимості насильницького характеру є загальносуспільною трагедію не залежно від кількості жертв. Саме тому моторошно стає від заяв наших міністерств, що «Наразі немає причин вважати, що ріст насильства на ґрунті етнічної або расової нетерпимості в Україні має масовий характер». Як вчить нас історія, коли такі причини з’являються, протидіяти вже пізно.
Subscribe to this comment's feed
